На сайте infoworks.com.ua можно заказать новые, купить готовые, скачать бесплатные курсовые, рефераты, контрольные работы, дипломы, расчетные задачи, лабораторные по различным предметам.
Для того чтобы получить реферат или другую учебную работу, выберите раздел рефератов либо воспользуйтесь системой поиска рефератов.

Заказать контрольную, реферат, курсовую или дипломную работу...

Тема: «Римська рабовласницька держава» (ID:2628)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       5 стр.
Размер в архиве:   28 кб.

КИЇВ – 2005 ПЛАН




1.Виникнення римської рабовласницької держави та основні етапи її розвитку. Реформи Сервія Тулія

Феномен Римської імперії не може не вражати. Західна Римська імперія проіснувала від 753 р. до н. е. (рік
заснування Риму) по 476 р. н. е. Східна Римська імперія – Візантія, чий розвиток здійснювався на базі
римського права та римських традицій державного будівництва, проіснувала ще тисячу літ – до 1453 р. Під
владою Риму опинилися обширні території – від Альбіону до Іудеї, від Вірменії – до Карфагену. Мова йде про
десятки народів з різним рівнем культурного розвитку (не лише нижчим, але й, як у випадку з Грецією, вищим),
власними релігіями. Ці народи до завоювання мали свою славну історію, власну державну еліту, свої численні
збройні сили тощо. Мало було один раз завоювати, вимагалося ще й протягом століть утримувати цю владу! Можна
висловити припущення, що державна організація Риму була набагато досконалішою, ніж у інших держав тогочасного
світу, а римське право забезпечувало остаточну перевагу над підкореними народами. Римська панівна еліта, аби
зберегти провідну роль Риму у тогочасному світі, не могла лише сліпо дотримуватися раз і назавжди встановлених
звичаїв і законів, а мусила постійно вдаватися до назрілих реформ державного устрою та звичного римського
права [10, с.55-56].

Заснування Риму, за підрахунками давньоримських істориків, відбулося 21 квітня 753 р. до н. е. Звичайно, ця
дата умовна. Перший період римської історії, т. зв. царський, тривав по 510 р. до н. е. і був перехідним від
первіснообщинного ладу до рабовласницького. Крім Ромула, засновника Риму, відомо ще шість царів, причому
останні три походили з етруського роду Тарквініїв. За них Рим перетворився на досить велике місто, що
підкорило собі усю область Лаціуму (територія Середньої Італії).

Римська держава сформувалася з міської общини і являла собою соціально-політичну організацію, багато в чому
подібну з грецькими полісами.

З моменту утворення Риму у римлян існував родовий лад, який перебував у стані розпаду. Особливістю утворення
Римської держави була наявність протиріч між родовою організацією римського народу.

У Римі налічувалося 300 родів. Десять родів складали курію, яка була військовою і релігійною одиницею. Десять
курій складали трибу (плем'я). Римський народ утворився з трьох племен. Повноправними були лише ті, хто
належав до одного з родів, які входили до складу римської общини і були зараховані в одну з курій. Такі
повноправні громадяни називалися патриціями.

Значну групу складали плебеї. Вони були особисто вільними, мали право власності на землю. Але вони не мали
права брати участь в управлінні справами римської общини, тобто не мали політичної влади при наявності
економічної незалежності. Плебеї були поза общиною, тобто не належали до “римського народу”, не мали доступу
до общинної землі.

В історії Стародавнього Риму виділяються такі періоди: царський в епоху родового ладу (VIII-VI ст. до н. е.);
республіка (V-I ст. до н. е.) і монархія (I ст. до н. е.- V ст. н. е.). Останній поділяється на принципат
(монархія, при якій зберігаються республіканські традиції та інститути) і домінант (абсолютна монархія).

Зародження держави у Стародавньому Римі ( царський період ) утворилося у VIII – VI ст. до н.е. у центрі
Апеннінського півострова у нижній течії річки Тібр на території, яка називалась Лаціум і яка знаходилась у
20-25 кілометрах від гирла Тібра [4, с.37].

Посилаючись на розповіді Плутарха та інших письменників, учасник троянської війни Еней разом із жителями Трої
які вижили після троянської війни, висадилися в Італії у самого гирла Тібра і женився на дочці місцевого царя
Латина. Його син заснував місто Альба-Лонга. Троянці разом із місцевим населенням утворили латинський народ.
Після, один із спадкоємців Енея був скинутий з престолу своїм братом, а його дочка була насильно посвячена у
жриці богині Венери. Жрицям заборонялося виходити заміж та народжувати дітей, але вона народила від бога війни
Марса двох близнюків Рема і Ромула, які заснували на березі Тібра нове місто, в яке перейшла половина
населення Альба-Лонги. При заснуванні міста брати посварилися, і Рому вбив свого брата. На думку багатьох
стародавніх авторів, на яких посилався Плутарх, місто отримало назву в честь Ромула. Ними ж була вказана дата
заснування міста – 753 р. до н.е. Рому був першим царем міста.

Отже, описуючи перший період утворення Риму необхідно звернути увагу на систему управління та місцеве
населення Стародавнього міста.

Сенат – складався зі старійшин трьохста родів. Він користувався великим впливом у вирішенні важливих справ,
які потім приймалися Народними зборами, впливав на обрання царя. Народні збори (куріатні коміції) – збори по
куріях, кожна з яких мала один голос. Збори обговорювали пропозиції Сенату, обирали всіх посадових осіб, у
тому числі й царя, оголошували війну (мир заключався Сенатом). Цар – мав таке ж становище, як і грецький
базилевс. Він був воєноначальником, верховним жрецем, чинив суд по справах про зраду, заколот, по інших
злочинах, які вважалися публічними. Жрецькі колегії – авгури, понтифіки, феціали давали свої висновки про
діяльність посадових осіб на підставі всіляких знаків, гадань. Понтифіки були охоронцями і керівниками
звичаїв, а згодом – звичаєвого права. Голова колегії міг присуджувати до страти за так звані сокральні
злочини (порушення обітниці й ін.). Феціали здійснювали акт оголошення війни (кидали закривавлений спис на
територію ворога).

Нормами, які регулювали відносини в римській общині, були звичаї. Загострення класової боротьби стало
поштовхом до руйнації родового ладу. Перевага плебеїв була в тому, що вони мали таку ж військову виучку, як і
патриції, але при веденні війни їх було значно більше (вони допускалися в армію). Крім того, вони володіли
всім борговим і промисловим багатством країни, хоча земля була поділена лише між представниками патриціїв. В
наявності було прагнення плебеїв до зрівнювання їх у правах.

Реформа царя Сервія Туллія (VI ст. до н. е.) завершила перетворення родової общини в державу і здійснив ряд
перетворень. Перше з них – поділ жителів за майновим станом, в результаті якого плебеї увійшли до римської
общини. Всі патриції та плебеї чоловічої статі у військових і політичних цілях були розподілені по шести
класах (розрядах). До першого ввійшли найбагатші, так звані вершники, а також ті, хто мав багатства не менше
ніж 100 тис. мідних ассів, до другого – ті, чиє майно оцінювалося не менше ніж в 75 тис., до третього – 50
тис., до четвертого – 25 тис., до п'ятого – 12,5 чи 11 тис. ассів. Усі бідняки зараховувалися до шостого
розряду (пролетарів) [16, с.130-131].

Усі військовозобов'язані залежно від майнового становища об'єдналися у військові підрозділи – центурії
(сотні). Із вершників було утворено 18 центурій кінноти, громадяни першого розряду входили до важкоозброєної
піхоти (80 центурій). Таким чином, із 193 центурій найбагатші становили 98, решта — 95, куди в тому числі
входили дві центурії військових ремісників і дві — музикантів. Із пролетарів (шостий розряд) формувалася одна
центурія. Ополченцям платня (stependium) не належала, її запровадили пізніше, на рубежі V – IV ст. до н. е.

Після реформи Сервія Туллія всі вільні громадяни віком від 16 до 45 років, які мали землю або інше нерухоме
майно, вважалися військовозобов'язаними і проходили військову підготовку. Служба в ополченні вважалася не
лише обов'язком, а й честю. Певний стаж військової служби давав право посідати державні посади. Реформа Сервія
Туллія дозволила збільшити склад війська. Плебеї стали призиватися до армії нарівні з патриціями. Місце
громадянина в строю визначалося не належністю до стану, а майновим цензом. З цієї реформи почалося урівняння в
правах патриціїв і плебеїв.

Пізніше, в період республіки, утвердилося правило, за яким військовозобов'язані громадяни до 46 років мали
здійснювати десять походів у кінноті чи двадцять у піхоті. Особи старшого віку несли гарнізонну службу.
Ополченці самі забезпечували себе зброєю і спорядженням.

Під час проведення коміцій кожна сотня мала один голос. Перевага багатих громадян була очевидною. Центуріатні
коміції мали велику вагу в політичному житті, на них змушені були зважати цар, сенат, магістрати. Основу
бойової могутності ополчення становила фаланга гоплітів – важко озброєної піхоти. Включення селян до центурій
посилило згуртованість, почуття рівності громадян Риму.

Двічі на рік (весною і восени) військо центуріями шикувалося за містом на Марсовому полі. Ополченцям задавали
ритуальне запитання: “Чи зводите і накажете, квірити, оголосити війну?” Тут же називалися імена кандидатів на
пост командуючого армією. Голосування починалося без обговорення. Проходячи маршем, кожна центурія подавала
свій голос. Все залежало від голосування першого класу, який становив 98 центурій із 193. Думка останніх
центурій вже не мала суттєвого значення, тому їхні голоси навіть не завжди підраховувалися. Так само
приймались рішення з інших питань, зокрема обрання вищих посадових осіб. Розвиток центуріатної системи
призвів до зміцнення позицій родової знаті, аристократії, підготував падіння царської влади. Плебеї брали



© 2012-2019 infoworks.com.ua