На сайте infoworks.com.ua можно заказать новые, купить готовые, скачать бесплатные курсовые, рефераты, контрольные работы, дипломы, расчетные задачи, лабораторные по различным предметам.
Для того чтобы получить реферат или другую учебную работу, выберите раздел рефератов либо воспользуйтесь системой поиска рефератов.

Заказать контрольную, реферат, курсовую или дипломную работу...

Тема: «1. Світоглядні засади та характерні риси Європейського бароко. 2. Архітектура та малярство в Західній Європі. 3. Барокова музика, театр, драматургія» (ID:4284)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       3 стр.
Размер в архиве:   12 кб.

Світоглядні засади та характерні риси Європейського бароко


Особливе місце в європейській культурі ХVII-XVIII ст. зайняла культура бароко (від італ. barocco – дивний,
вибагливий, химерний). Спочатку термін застосовували тільки до пластичних видів мистецтва, з кінця ХІХ ст.
помітили стилістичну відповідність в літературній та музичній творчості доби, а з першої половини ХХ ст.
культурологи почали говорити вже про таємничу і суперечливу “людину бароко”, вбачаючи в цьому феномені
найближчу типологічну спорідненість із внутрішнім світом людини ХХ ст. Бароко одноголосно називають першим
стильовим напрямком в історії культури, який у більшій чи меншій мірі охопив усі народи Європи незалежно від
конфесійної чи національної диференціації, включаючи протестантські та православні країни, і більше того,
першим напрямком, який вийшов за європейські межі. Разом з тим значна кількість науковців вважає, що культура
бароко водночас стала останньою в черзі інтегративних культурних епох, після занепаду якої у другій половині
ХVIII в культурному житті Європи панують непоєднувані в одне ціле стилістичні течії та світоглядні установки.
Відійшовши від властивих ренесансній культурі уявлень про чітку гармонію та закономірність буття і безмежні
можливості людини, естетика бароко будувалася на колізії між людиною та зовнішнім світом, між ідеологічними й
чуттєвими потребами, розумом і природними силами, які уособлювали тепер ворожі людині стихії. Разом з тим
культура бароко далека від сентиментальної сльозливості або пасивної споглядальності. Її герой – здебільшого
яскрава особистість з розвиненим вольовим і ще більш розвиненим раціональним началом, художньо обдарований і
дуже часто благородний у своїх вчинках. У бароковому мистецтві відчувається болісне переживання особистої
самотності, “покину тості” людини напризволяще в поєднанні з постійним пошуком “втраченого раю”. У цих пошуках
митці бароко постійно коливаються між аскетизмом і гедонізмом, небом і землею, Богом і дияволом. В
образотворчому мистецтві для барокових творів характерне звернення до релігійних сюжетів, де художників,
насамперед, цікавлять сюжети чудес та мучеництва, де яскраво проявилися властиві бароковій стилістиці
гіперболічність, афектованість, патетика. Бароко – це мистецтво, збудоване на контрастах, асиметрії.Однією з
основних рис барокової культури, не тільки аристократичної, але й міських низів та селянства, є потяг до
синтезу різних видів і жанрів творчості.


2. Архітектура та малярство в Західній Європі

Мистецтво бароко фіксує гостру внутрішню суперечливість суспільного життя. Заспокійливій і врівноваженій
картині буття, створеній культурою Відродження, протистояла картина бурхливого, збентеженого, патетичного і
драматичного світу, який постав у суперечливій динаміці та “відкритості” для всіляких змін. Художні образи
взаємозв’язувалися, зливаючись в один рухливий потік, в якому чітко простежувалась тенденція до універсалізму.
Художники бароко прагнуть створити єдину всеохоплюючу картину світу. Вони відмовляються від чітких ліній, що
окреслювали простір, і ділять його на окремі відносно замкнені площини. Простір в їх картинах тяжіє до
безконечності, об’єднуючи в одне ціле людей, предмети, пейзаж тощо. Водночас майстерне використання контрастів
світла і тіні перетворювало ціле в наповнений динамікою живописний потік. Динамізм іще значнішою мірою знайшов
свій вияв у скульптурі бароко, де він викликає не оптимістичне відчуття могутності, як це мало місце в
пластиці Відродження, а скоріше захоплення витонченістю та якоюсь неземною, нереальною легкістю. Якщо
скульпторів Відродження захоплювала краса тіла сама по собі, то тепер митців більше хвилює краса рухів, їх
казкова грація. Найяскравіше бароковий стиль виявився в архітектурі. Архітектурний образ формувався на основі
активної взаємодії просторових та об’ємних чинників. Простір, який у своєму безмежному розширенні набуває
всепроникаючої сили, наштовхується на пластику архітектурної маси, внаслідок чого, та то піддається простору,
то опирається йому, утворюючи дивні мотиви об’ємної та лінійної конфігурації. В архітектурі бароко переважає
тяжіння до ансамблю, до організації простору. Архітектори включали в ансамбль не тільки окремі споруди і
площі, а й вулиці, які підпорядковувались одній монументальній споруді як композиційній домінанті.

Найвідомішим майстром архітектури бароко був італієць Джованні Лоренцо Берніні (1598-1680), який створив
чимало уславлених споруд, насамперед у Римі: церкву Сант Андре аль Квірінале, фонтан Тритона на площі
Барберіні, балдахін-ківорій у Соборі святого Петра.

Талановитим архітектором пізнього бароко був Бартоломео-Франческо Растреллі (1700-1771), син італійського
барокового скульптора К.-Б.Растреллі, який з 1716 р. жив у Росії. Растреллі-молодший уславив своє ім’я роботою
в Російській імперії: спорудженням Смольного монастиря, Зимового палацу, Виховательського будинку у
Санкт-Петербурзі, Царськосельського та Петергофського палаців, а також Андріївської церкви у Києві. Взагалі
для барокової архітектури характерною є урочиста монументально-декоративна єдність, яка вражає уяву своїм
розмахом. По-новому розкривається в архітектурі бароко поняття синтезу мистецтв. Скульптура, живопис, немов би
продовжують архітектурні форми, приймають участь у створенні єдиного ансамблю, який об’єднаний спільною
художньою ідеєю Теорії і практиці бароко у ХУІІ ст. протистояла доктрина класицизму. Як цілісна система
смакових уподобань він сформувався у Франції при королівському дворі і звідти розповсюдився серед
аристократичних кіл усієї Європи. Однією з визначальних рис класицизму було звернення до зразків і форм
античного мистецтва як до ідеального естетичного еталона.

Поширення класицизму у Франції було пов’язано із літературно-драматичною творчістю П’єра Корнеля, Жана Расіна,
Мольєра. Цей стиль знайшов втілення в поемах і сатира Нікола Буало, байках Жана де Лафонтеня, прозі Франсуа де
Ларошфуко та Жана де Лабрюйєра, архітектурі версальських палаців Жюля Ардуен-Мансара, малярстві Нікола Пуссена
та Лоррена. Складність суспільного життя ХУІІІ ст. проявляється в особливостях образності художнього мислення,
що знайшло відображення в незвичайному різноманітті, багатстві стилів і жанрів. Зберігаються бароко і
класицизм, виникають рококо, романтизм і сентименталізм. Ці стилі нерідко взаємоперетинаються. В цей період в
культурі країн Європи бароко вже не відіграє такої ролі, як у попередні роки. Запанувало рококо, мистецтво
гедонізму. Художники й поети рококо славили життя як гонитву за швидкоплинною насолодою, як галантну гру
“кохання і випадку” як свято Вакха і Венери. Отже рококо мало переважно світський характер. Воно більш камерне
й інтимне, щире, пов’язане з побутом людини.

Найбільшого свого розвитку воно набуло у галузі прикладного мистецтва. В архітектурі воно майже не
використовується в конструкції споруд, але широко застосовується в плануванні та оформленні інтер’єрів. Рококо
входить до інтер’єру, щоб перетворити його величавість на приємний комфорт, який відчувається в усьому:
меблях, посуді, декоративних тканинах, які оздоблюють житло, бронзі, порцеляні. Асиметрія стає головною
характеристикою форми. Вона створює відчуття неспокою, що напружує і бентежить. Світовідчуття рококо -
життєрадісна стихія безконечного свята. Воно створювало ілюзію безтурботного світу, в якому можна сховатися як
у затишній раковині (термін рококо походить від слова “рокайль” - раковина), і перечекати негоду. Але така
ілюзія була нетривкою, Безтурботність цього витонченого й егоцентричного культу емоційно-еротичної насолоди
дещо потьмарується усвідомленням того, що ці радощі життя мінливі й тимчасові. Навіть у знаменитому девізі
епохи “після нас хоч потоп”, за самовпевненим бравуванням ясно простежувалося передчуття загрози страшного
кінця. Особливе місце в художній культурі ХУІІІ ст. посідав класицизм, який найбільше відповідав епосі
просвітництва, відзначався антифеодальною спрямованістю, а тому входив у протиріччя з аристократичним
мистецтвом. Протягом століття класицизм зазнав змін. Початок століття можна охарактеризувати як час зародження
просвітительського класицизму, який у творчості Вольтера і молодого Дідро робить акцент на розумі, і в якому
розпочинається формування героїчної основи у розумінні суспільного визначення людини.

В малярстві подих мистецтва бароко дав себе відчути дещо пізніше, ніж в архітектурі, але коли відчувся, то
раптом дав себе знати виразним зворотом у шляхах малярської творчості. В той час, як у добі ренесансу
українські майстри малярства сприймали закордонні мистецькі впливи обережно, вдумливо, комбінуючи чуже,
запозичене з кращими традиціями українських малярських шкіл і творячи в той спосіб оригінальну українську
школу ренесансового малярства, в добі бароко це зовсім змінилося; в цій добі українські майстри якось залишили
свої старі декораційні традиції й декораційну стилізацію рисунка, а раптом сприйняли досягнення європейських,
головно фламандських малярських шкіл, і передусім підлягали впливу великого фламандця Pубенcа. Ніхто так, як
Рубенс, в Європі не вмів виявити в малярстві величі аристократії, й аристократія всієї Європи


3. Барокова музика, театр, драматургія

Для класицизму загалом притаманні раціоналізм, нормативність творчості, прагнення до завершених гармонійних
форм, монументальності та зрівноваженості композиції. У французькому класицизмі як основний принцип для
будь-якого художнього твору виступає розум. Тим самим відкидається всіляка фантазія, а головною вимогою стає
торжество ідей обов’язку над почуттєвим прагненням у людини. Це вимагало чіткої регламентації всілякої
художньої діяльності і точного дотримання правил. Естетичну цінність має лише непересічне, непідвладне часові.



© 2012-2022 infoworks.com.ua