На сайте infoworks.com.ua можно заказать новые, купить готовые, скачать бесплатные курсовые, рефераты, контрольные работы, дипломы, расчетные задачи, лабораторные по различным предметам.
Для того чтобы получить реферат или другую учебную работу, выберите раздел рефератов либо воспользуйтесь системой поиска рефератов.

Заказать контрольную, реферат, курсовую или дипломную работу...

Тема: «Сучасне розуміння поняття "Культура" (її зміст, форми, функції, структура)» (ID:4733)

Скачайте документ в формате MS Word*
*Полная версия представляет собой корректно оформленный текстовый документ MSWord с элементами, недоступными в html-версии (таблицы, рисунки, формулы, сноски и ссылки на литературу и т.д.)
Скачать работу..
Объем работы:       8 стр.
Размер в архиве:   40 кб.

Сучасне розуміння поняття "Культура" (її зміст, форми, функції, структура).



Зміст








Вступ



Останнім часом слово "культура" не сходить зі сторінок газет і журналів, вживається у промовах політичних
діячів, філософських і наукових трактатах. Вже стали звичними заклики до підвищення культури парламентських і
політичних дискусій, відродження духовної і національної культури, зростає неспокій з приводу занепаду
загальної культури населення тощо. Мабуть, не існує політичних партій і громадських рухів, що у перспективних
програмах не передбачали б заходів, спрямованих на піднесення культури. Проте "культура" — не тільки широко
вживане слово, але й важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна сфера теоретичного знання про
суспільство, тим паче на сучасному етапі, коли об'єктивні процеси суспільного розвитку проблематику культури
висувають на передній план.

Культура стала об'єктом спеціального теоретичного інтересу і отримала статус самостійного наукового поняття в
епоху Нового часу. За свідченням німецького лінгвіста І. Нідермана, термін "культура" як самостійна лексична
одиниця існує лише з XVIII ст. Раніше цей термін існував тільки у словосполученнях, означаючи функцію чогось:
cultura juris (вироблення правил поведінки), cultura scientiae (здобуття знань, досвіду), cultura literarum
(удосконалення мови) і та ін. Деякі значення слова cultura пізніше трансформувалися у самостійні поняття:
заселення, олюднення — у colonus (колонія), шанування, поклоніння — у cultus (культ). Проте у всіх випадках
раннього вживання слова "cultura" воно означало вирощування, удосконалення, культивування чогось (рослин,
тварин) і було пов'язане зі землеробством — основою існування античної цивілізації. Наприклад, Марк Порцій
Катон (234—149 pp. до н.е.), автор однієї з перших праць про сільське господарство, яка дійшла до наших днів,
назвав свій твір "De agri cultura".

Однак поступово це поняття поширюється і на інші сфери людської діяльності, зокрема на виховання і навчання
самої людини.

У сучасних європейських мовах слово "культура" вживається принаймні в чотирьох основних значеннях. По-перше,
для позначення загального процесу інтелектуального, естетичного, духовного розвитку. По-друге, словом
"культура" користуються тоді, коли йдеться про суспільство, яке ґрунтується на праві, порядку, моральності. В
цьому значенні поняття "культура" збігається з поняттям "цивілізація". По-третє, під "культурою" розуміють
спосіб життя людей, притаманний певній спільності (молодіжна культура, професійна культура тощо), нації
(українська, японська, німецька тощо), історичній добі (антична культура, культура Ренесансу, культура Бароко
та ін.). Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних
способів, форм і наслідків інтелектуальної та художньої діяльності людей у галузі літератури, музики,
живопису, театру, кіномистецтва тощо.




1. Розуміння культури в історичному аспекті


Термін "культура" походить з античності. Це латинське слово спочатку означало обробіток ґрунту. З префіксом
"агри" слово "культура" входить згодом у мову середньовічної Європи, зберігаючи первісне значення до наших
часів. Коли говорять про культуру землекористування, культуру злакових, льону, бавовни, кукурудзи та ін., то
мають на увазі саме це.

Проте вже у Стародавньому Римі слово "культура" починають вживати в переносному значенні.

Ще в листах римського філософа та державного діяча Ціцерона (106 р. до н.е. — 43 р. до н.е.) "Тускуланські
бесіди" (45 р. до н.е.) трапляється вислів "cultura animi autem philosophia est" ("але культура духу є
філософією"). На його думку, дух, розум необхідно плекати так, як селянин плекає землю. Пізніше слово
"культура" все частіше починає вживатись як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому значенні воно
увійшло, по суті, в усі європейські мови, у тому числі слов'янські. Проте на цьому еволюція терміна "культура"
не закінчується. У середні віки набуває поширення комплекс значень згаданого слова, згідно з яким культура
стала асоціюватися з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, — з досконалістю людини. Нарешті,
у XVIII ст. слово "культура" набуло самостійного наукового значення. Зокрема німецький філософ-просвітитель
Й.-Г.Гердер (1744—1803 pp.) у монументальному творі "Ідеї до філософії історії людства" (1784 — 1791 pp.),
розгортаючи панораму всесвітньої історії, висунув ідею багатоманітності людських культур і розглядав її як
самостійний і важливий феномен буття людства.

Термін "культура" оформлюється у наукове поняття саме в добу Нового часу не випадково. Відчутні зрушення у
соціальному бутті людей, що сталися на межі Середніх віків і Нового часу, характерні, передусім, початком
глибоких перетворень у ставленні людини до природи. Людство починає усвідомлювати себе силою, здатною
протистояти "натурі" (природі), а "культурна" європейська людина Нового часу наділяється якостями, що значно
відрізняють її від "природної" людини минулого. Перед мислителями постають питання про сутність нового
середовища життя, твореного людиною, на противагу природі, характер його впливу на саму людину, про те, злом
чи благом є новий, штучно створюваний людьми світ. Виникає потреба у понятті, яке фіксує новий, "неприродний"
стан суспільства і людини. Тому термін "культура" як самостійна лексична одиниця формується у прямій опозиції
слова "натура" (природа)[].

Культура розглядалась, передусім, як феномен духовного порядку, наслідок і вияв творчої діяльності в галузі
науки, мистецтва, релігії, права тощо. Матеріально-виробнича діяльність поняттям культури не охоплювалась, і
це не випадково. Адже матеріальне виробництво у ті часи мало переважно традиційний характер, становило собою
працю багатомільйонної маси селян та ремісників і не створювало належного простору для творчої активності
людини. Натомість духовна діяльність завжди асоціювалася з вільним інтелектуальним пошуком науковця, фантазією
і натхненням митця, незалежним від навколишніх обставин внутрішнім світом філософа або священика, тобто з тим,
що підносить людину, робить її досконалішою і сильнішою.

Погляд на культурно-історичний процес як на поширення знань, освіти, удосконалення розуму був притаманний і
гуманістам епохи Відродження, і мислителям доби Просвітництва. Зокрема, французькі просвітителі М.Ф.Вольтер
(1694-1778 pp.), А.Тюрго (1722-1781 pp.), М.Кондорсе* (1743 —1794 pp.) вважали, що "культурність",
"цивілізованість" нації чи країни на противагу "дикунству" і "варварству" первісних народів полягають у
"розумності" суспільних порядків і політичних установ, вимірюються сукупністю досягнень у галузі науки і
мистецтв.

Однак уже в межах Просвітництва виникає і критика існуючої "культури" та її носіїв. Так, Жан Жак Руссо
(1712-1778 pp.) протиставляв зіпсованості та моральній розбещеності "культурних" європейських націй простоту і
чистоту вдачі народів, які перебувають на патріархальній стадії розвитку. Протиставлення "природної" та
"цивілізованої" людини, властиве не лише Руссо, а й декотрим іншим просвітителям, містило в собі усвідомлення
гострої суперечності між дійсною природою людини і тими викривленнями, яких вона зазнає. Тому критичне
ставлення Руссо до людини, котра перейшла від природного стану до стану культури, не варто трактувати як
заклик до повернення назад, у доісторичний первісний стан, назавжди втрачений для людства. Це радше заклик до
того, щоб, зауважуючи знання певних переваг минулого і вад сучасності, знайти шлях для удосконалення людини.
Цікавою видається думка видатного німецького філософа Іммануїла Канта (1724—1804 pp.) про те, що Руссо, по
суті, не хотів, аби людина знову повернулась у природний стан, а лише озирнулась назад з того ступеня, на
якому вона перебуває тепер[].

Викриваючи вади існуючої культури, Руссо та філософи-просвітителі XVII —XVIII ст. не беруть під сумнів основну



© 2012-2022 infoworks.com.ua